"Без цензури", 27 жовтня 2005 року

Екс-прем'єр АРК Анатолій Матвієнко: "Тимошенко не потрібен альтернативний лідер"

ірина коробко, 27 жовтня 2005

Наступного дня після скандального з'їзду Української республіканської партії "Собор" нам удалося поспілкуватися з Анатолієм Матвієнком - екс-прем'єром Криму та одним із лідерів цієї партії.

Нагадаємо, що на позачерговому з'їзді партії частина соборівців на чолі з Левком Лук'яненком, Любов'ю Стасів, Володимиром Шовкошитним, Володимиром Олійником та Григорієм Омельченком вирішили не визнавати Анатолія Матвієнка своїм керманичем, оскільки той написав заяву про вихід із партії, яка зворотної дії, відповідно до партійного статуту, не має. Замінити лідера вирішили революційним шляхом. Із ранку біля Будинку архітектора, де відбувався з'їзд, чергувала група молодиків неоднозначної зовнішності. На з'їзд делегатів пускали вибірково, що призвело до двох бійок коло входу в будинок. Поки з'ясовували стосунки на вулиці, усередині було не менш бурхливо. Анатолію Матвієнку не дали відкрити з'їзд, мотивуючи це тим, що він уже не є ні главою УРП "Собор", ні її членом. Оскільки мікрофони було зламано, а президію заблоковано, довелося використовувати гучномовці. Після невеликої бійки коло президії делегати проголосували за те, щоб виконувачем обов'язків глави партії до виборів став Левко Лук'яненко. Як очевидець подій, можу сказати, що підрахунок голосів викликав неоднозначну реакцію, бо коли ми - журналісти й деякі партійці - нарахували не більше як 87 піднятих мандатів, із президії звучала цифра 137. За словами Анатолія Матвієнка, який спостерігав за перебігом подій зі свого місця в президії, причиною того, що сталося, є обіцянка Юлії Тимошенко взяти головних "винуватців цього торжества" у свій блок і в такий спосіб гарантувати їм місця в наступному парламенті. Левко Лук'яненко, виступаючи перед соборівцями, частково підтвердив заяву Матвієнка, сказавши, що Юлія Володимирівна відмовляється брати УРП "Собор" у свій блок, якщо її очолюватиме колишній лідер. У свою чергу, ті соборівці, які підтримують Матвієнка, після з'їзду зібрали Центральну раду та ухвалии низку своїх рішень. Закінчилося це все ввечері спробою захоплення прихильниками Лук'яненка офісу УРП "Собор", де зберігалися партійна печатка, статут й інші партійні регалії. Розбірки в УРП "Собор", схоже, можуть дійти до суду...

- Анатолію Сергійовичу, які причини конфлікту в партії?

- Я чомусь думав, що моє бажання вводити в партійне середовище тих, котрі думають, аналізують, а не тих, що лише борються; котрі є самодостатніми, а не скривдженими людьми; котрі керуються бажанням творити, а не руйнувати, - могло вивести партію на виконання нової місії, яку я бачу в створенні української нації. Етап боротьби за незалежність України закінчився не 1991 року, а 2004-го. І тепер настав час рухатися європейським шляхом побудови демократичної держави. Перед нами стоїть завдання розбудити та об'єднати націю. Але цей процес будівництва має відбуватися чесно, а не за принципом, хто до якого корита швидше добрався, щоб якомога більше звідтіля взяти. Ось заради цієї місії необхідно, щоб були молоді освічені люди. Але введення в партію цих людей викликало в деяких моїх колег обурення. Іще одна причина розколу полягає в тому, що я не можу жити сьогоднішнім днем. Я хочу жити ідеєю, романтизмом цієї ідеї. Тому, коли з'являється можливість узяти від життя все, що так хотілося, а я кажу: "Ні, почекаймо ще", відбувається розкол по лінії мого романтизму й прагматизму моїх соратників. Коли в них із "Батьківщиною", як вони думають, уже все в руках - вони в парламенті, думають, що їх там буде багато (хоча це ілюзія), що вони вже в місцевих радах, - а я їм кажу, що ми не підемо з "Батьківщиною", бо це не наша місія, то виникають певні внутріпартійні проблеми.

Звичайно, багатьох помилок припустився і я сам. У політиці не можна бути таким компромісним. Я намагався об'єднати всіх. А, мабуть, треба було просто тримати моральне ядро партії. Загалом Українська республіканська партія та партія "Собор" були різними за своєю суттю. І, мабуть, ці сили так і не змогли знайти спільну мову...

- Тобто можна сказати, що зараз усе повернулося на круги своя?

- Ні, я так не думаю. Навіть якби УРП "Собор" зникла, то вона свою місію виконала б. А місія останніх п'яти років роботи в БЮТ полягала в тому, щоб подолати кучмізм. Ми про це заявили серед перших. І коли формували цю політичну силу, розуміли, що одного Віктора Ющенка для цієї боротьби буде замало. Більше того, ми не могли сказати, наскільки він зі своїм блоком "Наша Україна" буде популярним. Таким чином, на виборах 2002 року нам потрібно було мати ще одну проукраїнську демократичну силу. Ми вирішили ризикнути й створили блок з Юлією Тимошенко. Тоді всі казали, що ми не пройдемо, що на заході Тимошенко - ніхто, а на сході її ненавидять. Але додавши їй національного забарвлення, ми дійсно зробили Юлію Володимирівну популярною на заході, у центрі й уже нині на сході. Ще один момент. Ми розуміли, що Тимошенко потрібно тримати на одній орбіті з Ющенком, оскільки це було гарантією перемоги над кучмізмом. І ми це завдання виконали. Не беруся судити, наскільки велика роль нашої партії в цій перемозі, але те, що ми в процесі боротьби з режимом Кучми були задіяні достатньою мірою - це факт. Тепер же перед нами стоїть нове завдання - народження української нації.

- І як це можна здійснити?

- По-перше, треба сіяти мораль, поширювати якісь зразки поводження, показувати, що саме в цьому наборі становить справжні національні цінності. Це досить складна виховна робота. Я не кажу про українізацію. Я маю на увазі ідеологію українства. Ми не повинні бути агресивними. Не повинно бути ненависті до тієї ж Росії та російської мови. Не повинно бути протиставлень. Ми маємо зробити так, щоб усе українське просто було найкращим. Має з'явитися авангард патріотів. Чим мені імпонує Ющенко за всієї кількості помилок і недоліків, що, у принципі, притаманне кожній людині? Я бачу в ньому українську душу. І з цим ніхто не сперечатиметься.

- У чому полягає причина конфлікту з Тимошенко?

- Імперативний мандат підштовхує Юлію Володимирівну до того, що не повинно існувати альтернативи її політичній силі. Їй не потрібен якийсь сильний лідер у майбутній парламентській фракції. Я не кажу, що я сильний лідер, але я все-таки зміг із нею пропрацювати чотири роки, і "Собор" не асимілювався з "Батьківщиною". До того ж із слабшим партнером простіше домовитися. Тому для неї було б краще, якби мене в партії не було, але сам бренд залишився. Це політична гра. Для Юлії Тимошенко важливо притримати УРП "Собор", бо якщо ми організуємо блок правих сил, тоді ми гратимемо на одному електоральному полі, тобто заберемо в неї частину голосів виборців. Їй це невигідно.

- Після всього, що сталося на з'їзді, що тепер буде з УРП "Собор"?

- З'їзд був нелегітимним через безліч процедурних порушень. До того ж цей з'їзд мав проголосувати за те, щоб зняти з мене обов'язки глави партії. Цього не зробили. Зате після з'їзду зібралася Центральна рада. Відбувся кворум: із 66 чоловік були присутні 36. Обрали нових заступників глави партії, обновили склад Центрального Проводу. І тепер ми підемо правовий шляхом: звернемося в Мін'юст, у прокуратуру. Нехай вони класифікують усе, що сталося. Якщо виникне така потреба, ми звернемося до суду у зв'язку із захопленням офісу партії. Нехай наші опоненти також звертаються до суду із приводу своїх претензій на партію. Я виконаю судове рішення. Є ще один варіант: ми проведемо нормальний партійний з'їзд, на якому розв'яжемо всі наші проблеми.

- Ваші прогнози. Як усе вирішиться: через суд чи з'їзд?

- На жаль, я думаю, що партійний проект, грубо кажучи, накрився. Тому що з такою партією мало хто захоче йти на вибори.

- А з ким на вибори в такому разі піде Матвієнко?

- Для мене вибори не самоціль.

- Чого ви пішли із Криму?

- Я підняв проти себе армію супротивників. Там мене підтримувало тільки населення. Мені вдалося показати кримчанам, що українська влада не така вже й погана. І коли мої політичні опоненти побачили не просто романтичні ідеї, а реальні кроки з поліпшення життя в регіоні, то через те, що це було пов'язано з їхніми інтересами, вони повстали. А "дахують" бандитів правоохоронні органи, які й допомогли організувати проти мене бунт...

- Загалом вас вижили звідти...

- Ні, хотіли вижити. У мене була серйозна розмова із Президентом. Я йому сказав, що коли я в Криму не потрібний, то навіщо я там сиджу. Адже якби мені кримський парламент висловив недовіру, то інвестиційний клімат у Криму погіршився б. А я саме почав залучати серйозні інвестиції... Президент мене підтримав. Та коли я від нього повернувся в Крим, там атмосфера вже була зовсім іншою. Я був готовий працювати. Мені допомагав тоді ще кандидат у прем'єри Юрій Єхануров. Але проблема виникла в іншій сфері. Ще до зустрічі з Ющенком та Єхануровим я бачився зі своїми однопартійцями, з якими ми вирішили, на яких умовах підтримаємо кандидатуру Юрія Єханурова на посаду прем'єра. Президент погодився з нашими умовами, і наша депутатська група мала проголосувати за Юрія Івановича. Але вийшло інакше. А коли я довідався, що для затвердження прем'єра не вистачило трьох голосів (у нашій групі п'ять депутатів), то був у розпачі. Ніколи в житті не почувався таким брехуном. Я, звичайно, визнаю, що зробив не найкращий вибір, але іншого виходу для себе не бачив. Адже я відчуваю відповідальність за те, що через нашу зраду Ющенко пішов до Януковича, посилилися суперечності між Ющенком і Тимошенко, зрештою, партія пішла на кон'юнктуру. Це значить, що ми зрадили національні інтереси України, а це для мене неприпустимо. Тому я й написав у своїй заяві про зраду національних інтересів. Але це перевели в площину того, що я назвав усіх зрадниками, оскільки "соборівці" не проголосували за Єханурова. Я винен, звичайно, перед однопартійцями. Треба було написати в моїй заяві прізвища тих, котрі зрадили національні інтереси, а я написав, що такою є позиція партії. Перепрошував, де міг, але мене не почули.

www.matvienko.kiev.ua
www.sobor.org.ua