"Демократична Україна ", 22 листопада 2005 року
«Сліпа віра у монолітність
Майдану не йде на користь»
Серед вітчизняних політиків, напевно, непросто знайти когось, хто б упродовж останніх кількох місяців пережив одразу дві відставки. Таким міг стати Анатолій Матвієнко — екс-керівник кримського уряду і досі ще голова розколотої партії «Собор» чи принаймні її частини. Після скандального з'їзду «Собору», котрий відбувся 22 жовтня, Матвієнко ініціює нове зібрання й не драматизує ситуації. Як і місяць тому, він не відкидає можливості своєї відставки з посади голови партії. Але тільки за умови, що усе відбуватиметься у відповідності зі статутом.
— Анатолію Сергійовичу, як усе ж
таки сталося, що вашу партію вразив «вірус», котрий не минув багато інших політичних
сил — хвороба розколу? Чи причина у вашій емоційній заяві про вихід із «Собору»,
чи є глибші підводні течії?
— Партія, яка програє у стратегічному виборі, завжди має небезпеку розколу.
Причому розколюються політичні сили, як правило, навколо якихось тактичних проблем.
Щось подібне сталося і в нас. Свою місію за період 2001–2005 років «Собор» виконав.
Фактично з обранням Віктора Ющенка поставлено крапку на етапі боротьби України
за незалежність, починаючи з кінця 80-х. Нашу партію досі тримало в єдності
бажання не допустити пролонгації режиму Кучми. Тепер же я запропонував іншу
мету для «Собору» — присвятити себе стратегії відродження нації.
— Звучить аж надто патетично...
— Так, але без цього Україна не відбудеться як держава. Саме це визначення —
надзвичайно дискусійне і широке, але нам варто було б проводити таку роботу.
Це — цілий комплекс просвітницьких, політичних, гуманітарних, організаційних,
економічних складових.
Але мої опоненти кажуть, що я — романтик, що націю народив ще у XVII столітті
Богдан Хмельницький і нічого подібного нині робити не слід. Значно прагматичніше
для «Собору» — якомога інтенсивніше входити у владні структури. А для того,
щоб туди потрапити треба знайти спосіб, котрий гарантуватиме наймасовіше входження.
Відтак з'явилася ідея якнайшвидшого об'єднання з партією Юлії Тимошенко.
— Але ж це — не новина для «Собору». Пригадується, чотири роки тому ваша партія
уже долала цей шлях разом.
— Повторюю, тоді були інші завдання. Нині ж я закликав своїх побратимів зрозуміти:
Юлія Володимирівна — політик лівої орієнтації. Це — не погано, адже вона людина
державницька, вона вболіває за рідну країну. Але «Собор» — партія консервативна.
— Себто особисто ви — категорично проти блокування «Собору» з «Батьківщиною»?
— Я проти блокування за принципом повного влиття «Собору» в «Батьківщину». Саме
про це я й хотів сказати партійцям на так званому з'їзді. Якщо блокуватися із
БЮТом, нам варто було чітко визначити, чого ми туди йдемо. І виокремити свою
ідентичність: ми й далі виконуватиме свою функцію, триматимемо БЮТ «в спільній
орбіті» з Президентом Віктором Ющенком. І, можливо, найголовніше — ми не можемо
гарантувати вже тепер, що на виборах-2009 ми підтримаємо кандидатуру Юлії Тимошенко
на посаду глави держави. Радше, навпаки. Юлія Володимирівна — людина амбітна,
особливо тепер, коли парламентські перегони набирають обертів. Тому їй важко
миритися з тим, що від неї може хтось піти.
— Чи я вас правильно зрозумів, що в «соборівському» розколі ви звинувачуєте
зовнішні фактори, зокрема партію «Батьківщина»?
— Лише частково. Адже і внутрішніх факторів вистачало. Скажімо, коли ми об'єднувалися
з Українською республіканською партією, вже тоді наші дві команди були дещо
«різношерстими». В УРП значно більше мітингово-барикадної риторики. У нас переважав
конструктивізм. На час боротьби з Кучмою досвід республіканців нам прислужився.
УРП дуже додала «Собору». Але тепер треба більше створювати. Ми ж маємо зобов'язання,
бо торік стали переможцями й отримали владу.
Нині мені важко сказати, яка частина партії залишиться зі мною, а яка відколеться.
Але наразі у обох сторін визріло чітке усвідомлення, що ми маємо розійтися.
Особисто мені хотілося б, щоб цей процес відбувався цивілізовано. Ми готуємося
до проведення з'їзду, адже те, що було 22 жовтня, назвати з'їздом не можна.
Сьогодні у партії ліквідовано сім обласних організацій. У решті регіонів вони
діють. Причому навіть там, де ліквідовано обласні організації, є по три-п'ять,
а то й більше районних. Вони провели свої конференції, обрали делегатів, визнали
статутні органи.
— А що розглядатиметься на з'їзді?
— Знову стоятиме питання про голову партії, про її керівний склад. Розглядатимемо
варіанти блокування. Адже попередній з'їзд було просто зірвано. До речі, відтоді
моя позиція не змінилася. Якщо делегати ухвалять рішення про те, що «Собор»
має беззастережно вливатися у Блок Юлії Тимошенко, я навіть не висуватиму своєї
кандидатури на голову партії...
— Яким же можуть бути інші варіанти?
— Їх три. Це можливість іти на вибори разом з організацією «Пора» Владислава
Каськіва, утворення «правиці» спільно з Українською народною партією Юрія Костенка,
блокування з Народним союзом «Наша Україна». Як делегати вирішать, так і буде.
Я переконаний: коли партія має варіанти вибору — у цьому її щастя. Навіть якщо
буде рішення про блокування з «Батьківщиною».
— Незабаром — річниця Помаранчевої революції. Чи можна хоча б частково зібрати
всю «помаранчеву» команду? Адже скоро вибори, і більшості у парламенті, схоже,
не отримає ніхто...
— Сліпа віра у монолітність Майдану далеко не завжди йде на користь. Скажімо,
у мене навіть у дні революції не було ілюзій щодо того, що Майдан збережеться
як щось ціле. Зрештою, саме вибори-2004 дали право нам вибирати: яким шляхом
Україні йти у майбутнє. На Майдані ми зупинили наругу над кожним окремим громадянином,
завершили перехід до незалежності. По суті, вибори-2006 уперше не нестимуть
для нашої держави зовнішньої загрози. Як на мене, це значне досягнення.
Розмову вів Ярослав ГАЛАТА
www.matvienko.kiev.ua
www.sobor.org.ua